Герої не вмирають, доки про них пам’ятають...
Коли в наш дім прийде веселе свято, такий жаданий новорічний час.
Згадаймо кожного захисника - солдата, який своє життя віддав за нас...
1 січня два роки тому Хотинщину облетіла чорна звістка – на сході країни під Маріуполем загинув юний доброволець, патріот, боєць полку «Азов», наймолодший учасник Хотинської організації «Студентська Свобода» Олександр Коваль (позивний – «Ант»), якому мало б виповнитися всього дев‘ятнадцять. Ця звістка відгукнулася болем у серцях не лише його рідних, але й друзів, побратимів, усіх, хто знав цього чудового хлопця.
Та найбільше болить серце матері, яка втратила найдорожче – сина. Така рана ніколи не загоїться.
Мама Олександра Світлана розповідає:
– Ні на Київському Майдані, ні на сході країни він не ховався за чужими спинами, не відсиджувався в тилу. Спочатку займався волонтерством, бо через юний вік його не брали на фронт, збирав медикаменти, амуніцію та харчі для бійців. Сашко був патріотом не на словах, а на ділі. Досягши повноліття, став добровольцем полку «Азов», пройшов підготовку у тренувальному таборі. Зі своїм взводом обороняв рубежі Маріуполя, де і загинув...
Сашко вважав за обов‘язок боротися за мирне майбутнє Української нації. А ще він вірив у долю: якщо судилося померти, то так станеться, навіть якщо на війну не підеш. Не боявся смерті. Хіба він не найбільше заслуговував на життя? Мій син назавжди залишиться для мене Героєм, – каже матір Сашка.
Побратими розповідали, що на нього можна було покластися, довіритися, воювати спина до спини, бо такий ніколи не зрадить. Сашко був вірним своїй справі, дисциплінованим та відповідальним бійцем, готовим підкласти плече другові.
Його життя так раптово обірвалося, наче спалах зірки. Він мріяв про перемогу і робив усе, що в його силах, щоб над Україною було мирне небо, якого, на превеликий жаль, Сашко вже не побачить…
Саме таким – юним, щирим, небайдужим, незрадливим патріотом рідної землі – і пам‘ятатиме Хотинщина свого Героя.
