«Героями не народжуються, ними стають»

Минає 40 днів, як у зоні АТО загинув наш земляк Леонід Дергач із Зарожан. Сьогодні, 10 березня, у бібліотеці с. Зарожани відбувся вечір пам’яті на честь загиблого Героя.

У кожній установі села Зарожани висить портрет, з якого дивиться усміхнений військовий. Це Леонід Дергач – герой, патріот, безстрашний командир роти, який загинув під Авдіївкою, віддав своє життя за те, щоб війна та руїна не ширилися країною.
Яким він був? Яким запам’ятався?
Льоня ріс веселим, допитливим хлопчиком. Коли прийшов до першого класу, уже вільно читав. Вчився залюбки, охоче.
Допомагав домашнім: пас корову, порався по господарству, вільний час проводив з товаришами, любив відпочивати на ставку, добре плавав.
Леонід був чесний, відвертий, ніколи не хитрував, не викручувався.
Його однокласники О. Дорус, Р. Вакарюк, А. Проскурняк характеризують його як хорошого товариша, в котрого слова ніколи не розходилися з ділом. Хлопці згадують: «Якщо Льончик пообіцяв, то це залізно!».
Найкращим другом Льоні був О. Гончар. З ним він ділився своїми планами на майбутнє, своїми мріями. Олексій згадує, що Льоня хотів бути в усьому першим, він завжди говорив впевнено: «Якщо не я, то хто?».
Хлопець любив свою сім’ю. Пишався батьком Валентином Леонідовичем, прекрасним спортсменом, який працює тренером-викладачем Хотинської ДЮСШ.
Леонід теж любив спорт, надавав перевагу східним бойовим мистецтвам, займався карате, дзю-до.
Ніжно любив свою матусю Алевтину Іванівну, яка була для нього найсвятішою та найгарнішою жінкою на світі.
З молодшою сестрою Альоною він ділився своїми проблемами, сокровенним. Тому, напевне, саме їй сказав: «Коли щось зі мною станеться, надягни на мене вишиванку». Так і пішов у вічність у військовій формі і сестриній вишиванці.
Свою любов, горе і біль Альона вилила у вірші, присвяченому братові:
Загинув ти за рідний край.
Світи нам зіркою
в нічному небі.
Ти говорив мені завжди:
«Я йду туди,
тому що треба».
Високий інтелект, прекрасна фізична підготовка, особливе відчуття справедливості привели Леоніда до Київської національної академії внутрішніх справ України на слідчо-криміналістичний факультет, який закінчив з відзнакою.
Із 2001 року Леонід працював в УБОЗі, а з 2006 року став асистентом кафедри правосуддя юридичного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича, де й розпочав викладацьку діяльність, а згодом здобув звання кандидата юридичних наук, доцента. За це отримав своє військове псевдо «Академік».
При юридичному факультеті ЧНУ ім. Ю. Федьковича очолив юридичну клініку, яка надавала безоплатну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення.

Із 2015 по 2016 р. служив у зоні проведення АТО за мобілізацією. Незважаючи на два поранення, підписав контракт і знову вирушив на схід. Йому довелося побувати в таких гарячих точках як Волноваха, Старогнатівка, Гранітне, Петровське, Авдіївка.

Життєву позицію Леоніда підкреслює татуювання на руці, де зображений Герб України і напис: «Я живу на своїй, Богом даній землі».
Свій вчинок – повернення в зону АТО – він пояснював тим, що не може залишити хлопців, повинен бути поряд з ними.

Побратим Леоніда Валентиновича – учасник АТО Петро Сінчук згадує: «Леонід Дергач був хорошим командиром – відповідальним, досвідченим, не ховався за чужими спинами, переживав за своїх хлопців, вони були його бойовою сім’єю».

Скільки тепла і турботи про них прозвучало в його новорічному інтерв’ю, коли кореспондент «Хотинських вістей» Емілія Городенська зв’язалася з ним по телефону. Він сказав: «Про святкові шати на передовій не йдеться, але традиції хлопці намагаються підтримати: прикрашають ялинку, вона нагадує про дім. Проте тут не можна відволікатися і розслаблятися, завжди треба бути напоготові, бо ніхто не знає, що й коли спаде на думку ворогові. У Новому році бажаю всім миру, але тільки шляхом перемоги. Слава Україні!».

1 лютого 2017 року під час артилерійського обстрілу із систем залпового вогню «Град» в промзоні міста Авдіївка командир 9-ї роти окремої механізованої 72 бригади Леонід Дергач був на позиції разом зі своїми бійцями. Поранення, які він одержав, виявилися несумісні із життям.

За бойові заслуги командування неодноразово представляло лейтенанта Л. В. Дергача до державних нагород. Його широкі козацькі груди прикрашали нагрудні знаки: «Учасник АТО», «За Україну і за її волю», «За участь в боях 72 ОМБР», «Лейтенант гвардії». Мав медалі: «За особисту мужність і відвагу у виявленні захисту державних інтересів України», «За жертовність і любов до України» (від патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета) та посмертно отримав медаль благодійної організації «Спілка матері миру».
Посмертно його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а незабаром його рідним вручать орден «Народного Героя України».

Швидкоплинною рікою пробіжать роки, виростуть сини Леоніда Максим та Даніїл, а він залишиться назавжди молодим, усміхненим, упевненим, що на землі пануватимуть спокій і мир, за наближення яких він віддав власне життя.
Лілія Смолій, керівник літературної студії при Зарожанській сільській бібліотеці.