Урожай збиратиме син
Планів багато було на меті,
Не думав, що скоро так світ цей покину.
Хай Бог допоможе вам у житті.
До вас я, рідненькі, птахом прилину.
Майже півтора року тому загинув у бою з терористами поблизу м. Щастя Луганської області солдат 3-го батальйону окремої тактичної групи 80-ї аеромобільної бригади санківчанин Максим Вікторович Доник. Та скільки б не минуло часу, рідні ніяк не можуть змиритися з утратою, їхня рана продовжує кровоточити.
– Чим далі від того злощасного дня його загибелі, тим ближче до нашої зустрічі, нехай і в іншому вимірі, – вірить дружина Максима Любов.
Вдова загиблого солдата часто відвідує Алею слави на чернівецькому цвинтарі, де він похований, з трепетом доглядає могилу, розповідає чоловікові про синочка, його досягнення і витівки. Бідкається, як їй важко без нього, адже він для них був справжнім захисником, надійною опорою і підтримкою. А тепер жінці доводиться жити без коханого, без його мудрих порад та правильних рішень у будь-яких життєвих ситуаціях.
– Синочок знає, що його татко – герой, і що зараз він на небі. Та не розуміє, чому не можна піти до нього… Дивлюся на Артемчика і бачу Максима – він дуже схожий на батька, має таку ж вдачу.
Молода мати упевнена, що хлопчик виросте таким же, як його батько – справедливим, чесним, хоробрим, розумним, добрим і обов’язково продовжить розпочату Максимом справу.
Чоловік мріяв посадити сад. Ще до початку бойових дій на сході разом з дружиною вони придбали дві з половиною тисячі саджанців яблунь, щепили та підрощували їх біля батьківського дому в Санківцях. У пам'ять про свого чоловіка Люба вже висадила 32 деревця на території парку «Жовтневий» у Чернівцях, де вони часто полюбляли гуляти. На жаль, яблуневому саду не судилося дати плоди за життя господаря. Проте, майбутній урожай з таткових дерев обов’язково збиратиме його синочок, його безцінний скарб, його Тьома.
Емілія Городенська.
